Ми ходили поверхами нового офісу Penguin Randome House, який розташований навпроти посольства CША (про це їх символічне місцерозташування на вечірньому нетворкінгу мені іронічно підкреслив у розмові очільник британського ПЕНу); дізнавалися про режим роботи команди видавництва, про політику вибору тайтлів і зазирали у пінгвінівські студії звукозапису аудіокнижок. Питання, яке цікавило всіх представників програми – які шанси видимості для інших літератур у глобальному видавництві? На що нам відповідали: Penguin – це комерційна компанія, відповідно вибір робиться виходячи з того, що матиме успіх. Це, скажімо, автор і книга, які мають популярність у своєму регіоні, перекладені іншими іноземними мовами, і книга має потенціал бути цікавою для британських читачів. 

Що турбує іноземних видавців

Перше відчуття і скоріше навіть відкриття дуже просто можна сформулювати: у них все так само, як у нас, і водночас геть інакше. Мабуть, якщо говорити мовою грошей, то видавнича галузь Великої Британії оцінюється приблизно у 8 мільярдів фунтів стерлінгів (дані Асоціації видавців). В Україні вона становить близько 150-200 мільйонів доларів (точних даних немає). Порівнювати обсяги ринку недоречно, але те, що працює на ринку – цілком. 

Чи вас засмутить, що всюди серед іноземних бестселерів є Достоєвський? Це реальність з якої треба навчитися працювати, особливо коли ти знаходишся там, бо політику кенселу культури іноземна аудиторія категорично не сприймає, не толерує і це не та мова чи площина, де їх наразі вдається переконати. Разом із тим втішно було побачити на слайді серед інших книжок «Сірі бджоли» Андрія Куркова. І почути від іноземних редакторів, що Андрій Курков є потужним голосом України для британців. І тому, що постійно виступає у Лондоні, і тому, що володіє мовою, і тому що розповідає про те, що  відбувається в Україні. 

На заняттях ми почули, що раніше переклади з інших мов видавали лише нішеві видавництва, великі гравці у Британії фокусуються на англомовній літературі. Але наразі ця історія змінюється. Коли йдеться про переклади і обсяги продажів окремого тайтлу за рік, то 2-3 тисячі примірників – вважається гарним показником продажів. Цієї цифрою я була дещо здивована. Хоча не здивована тим, що найбільше перекладають із японської, і мова йде, звісно, про мангу. 

У серії подій та майстер-класів у мене був інсайт першого дня, що глобально майбутнє за малими видавцями. Де своїми руками ти рукостискаєш читачеві, контрагентові, партнеру, сідаєш писати листи і налагоджуєш власними руками контакти із незалежними книгарнями по всій країні, максимально намагаєшся розрулити питання недокомунікації. Бо навіть великі компанії з представництвами у різних країнах свідчать про одну універсальну проблему – вони слабко комунікують між собою і часто одне представництво не знає, що видає чи чим керується інше. 

Найкрутіші відчуття та інсайти на профільній програмі 

На завершення програми – в останній день ми відвідали видавництво Bloomsbury. Одне із найбільших видавництв, яке за своєю специфікою кардинально протилежне до Penguin. Тут мова йде про все: від приміщення, в якому вони знаходяться, до вайбу в якому вони працюють. Скажімо, в Bloomsbury ми мали коротку сесію із засновником Найджелом Ньютоном. Він вислухав кожну з нас із своїми питаннями та побажаннями. Від учасників програми так само пріоритетним було питання видимості. Ми у Bloomsbury провели цілий день, спілкувалися із різними представниками видавництва – ілюстраторами і дизайнерами, редакторами різних відділів, головним редактором та тими, хто відповідає за створення аудіокнижок, відділом маркетингу. За кожним процесом ми побачили й почули фахівця. Особливо зворушливо було почути, що у політиці відбору перекладів, коли видавництво сумнівається у купівлі певного тайтлу, то остаточне рішення приймає Найджел Ньютон. Тобто засновників не делегував прийняття рішень, хоча по досвіду вже давно міг би це зробити. І цей індивідуальний стиль управління там простежується багато в чому. 

Ми слухали про інструменти й алгоритми роботи. Для прикладу детальніше розкажу кілька тез про співпрацю з авторами. 

Для авторів з великою кількістю підписників (наприклад, Джилліан Андерсон, Сара Дж. Маас), Bloomsbury працює над створенням контент-плану і власне контент створюють таким чином, щоб він максимально відповідав природному стилю автора. Для менш відомих авторів контент часто знімається в офісі, що відповідає «закулісному» видавничому бренду Bloomsbury. Підписники дуже цікавляться процесом видання книжок та життям у Bloomsbury і саме це робить автентичні публікації популярними і вони ефективно сприяють формуванню й розвитку спільноти. Контент видавництво адаптує до бажаних платформ авторів (TikTok, X тощо), оскільки люди схильні стежити за окремими людьми, а не за брендами.

Поширення українського досвіду для африканських країн 

На одному із занять програми Джуліанна почала говорити про те, що мріє створити Академію письма в Гані й навчати авторів, зробити Академію стійкою та зрозуміти, які інструменти можуть в цьому допомогти. У той момент я зрозуміла, що на якомусь із перекусів варто їй розказати детально про свій професійний досвід і запропонувати поміч. Бо від створенням Річної програми письменницької майстерності і безлічі короткострокових та довгострокових програм – до першої Лабораторії тексту «Я», коли у межах навчання для одеського університету я проводила короткі майстер-класи і тренінги для студентів. Цю систему із Дмитром ми протягом 4 років удосконалювали по деталях і склали її в найпотужнішу книгу із письма «Як написати книгу», яка тепер ще й має нагороду у номінації «Особистісний розвиток» KBU Awards.

З Джуліанною ми обговорили план дій і наразі я є її українською менторкою у цьому процесі. Ми звірили годинники цінностей і цілей, збіглися в баченні того, як і заради чого це має працювати і тепер цей досвід я можу масштабувати ще й таким чином. 

Для мене це навчання стало не лише можливістю побачити, що саме працює ефективно у кожній окремій країні, про досвід яких ми слухалии й спілкувалися щоденно. У тому числі це нагоди зміряти тендендії по світу і перевірити свою оптику і дійти висновку, що книговидання в Україні дуже просунуте, інструменти маркетингу сучасні, намагання працювати з новими нішами та жанрами варті того, щоб цим досвідом ділитися.

У Лондон я привезла три виданих нами книги: британського класика Діка Френсіса «У виграшній позиції» (на обкладинці ще й Біг Бен) , Олега Лужного та Романа Бебеха «Без компромісів» (на обкладинці Олег Романович у формі Арсеналу) і найкрутішу Антологію «25 найкращих оповідань». І коли ілюстраторам у Bloomsbury я розповідала як працювали над книгою творча майстерня «Аґрафка» – вона тільки й казали «воу».

Варто продовжувати у тому ж дусі, подумала я. І це був мій головний інсайт цієї неймовірної подорожі.