Робертсон Девіс (1913–1995) — романіст, драматург, літературний критик, есеїст і професор. Визнаний одним із найвидатніших і найвпливовіших романістів Канади.

Третій син сенатора, публіциста й редактора Руперта Девіса, Робертсон із дитинства був оточений книгами, а також брав участь у театральних постановках і розвинув інтерес до драматургії, що супроводжував його упродовж усього життя. Вищу освіту здобував як у Канаді (Університет Квінз), так і у Великій Британії (Оксфорд). Його дисертація була присвячена Шекспіру. Перебуваючи в Лондоні, Девіс, окрім літературної роботи, випробовував свої сили в акторстві.

У 1940 році Робертсон Девіс повертається до Канади й займає посаду літературного редактора в журналі Saturday Night. За два роки переходить до Peterborough Examiner. Упродовж редакторської та видавничої карʼєри (1940–1965) опублікував 18 книг, поставив кілька своїх пʼєс і написав численні статті для різних журналів.

Робертсон Девіс займався і теорією акторської майстерності (книга «Шекспір для молодих акторів», 1947), і власне написанням пʼєс, серед яких «Ерос за сніданком» — одноактна пʼєса, відзначена престижними канадськими преміями. Окрім того, Девіс писав гумористичні оповідання під псевдонімом Семюел Марчбенкс. 

У 1950-х роках він відіграв важливу роль у запуску стратфордського Шекспірівського фестивалю, працюючи в раді керівників і випустивши три книги про перші роки фестивалю (1953–55) разом із директором сером Тайроном Гатрі. Паралельно продовжував писати п’єси.

З 1960-го і впродовж наступного 21 року, Девіс викладав літературу в Трініті-коледжі при Університеті Торонто. Під час своєї викладацької карʼєри опублікував збірку есеїв про літературу під назвою «Голос з горища», за яку був нагороджений медаллю Лорна Пірса Королівського товариства Канади, якої відзначають визначні літературні досягнення.

У 1963 році він став ректором Массі-коледжу, нового аспірантського коледжу при університеті. У 1967 році він став членом Королівського товариства Канади і незабаром почав отримувати почесні ступені від багатьох канадських університетів. Деякі з його найкращих есеїв та промов пізніше зʼявилися в книгах «Половина Робертсона Девіса» (1977), «Ентузіазм Робертсона Девіса» (1979) та «Добре налаштований критик» (1981).

Найбільшого визнання Девіс досяг як романіст: у 50–х він публікує «Салтертонську трилогію», а в 70–х — «Дептфордську трилогію», зокрема й найвідоміший свій роман «Пʼята Фігура». 

Наприкінці своєї академічної карʼєри Робертсон Девіс написав сатиричний роман «Бунтівні янголи», де зобразив академічне життя, а також створив «Що закладено в кістах» — роман, який увійшов до короткого списку Букерівської премії 1986 року. У той самий період Девіс пише цілу книгу літературно-критичних текстів «Дзеркало природи», де аналізує мелодрами ХІХ століття. 

Вийшовши на пенсію, Девіс не покинув письмо й продовжив здобувати все більшу славу як романіст: роман «Ліра Орфея» (1988), завершив «Корнуольську трилогію» (разом з «Що закладено в кістках» і «Бунтівні ангели»). 

У 90–ті Робертсон Девіс завершив ще 2 романи: «Вбивство і блукаючі духи» (1991) та «Хитрий чоловік» (1994). У рік смерті, 1995–го, саме дописував третій роман, який разом із двома попередніми, мав скласти «Торонтську трилогію». 

Девіс був першим канадцем, який став почесним членом Американської академії та інституту мистецтв і літератури. Він був кавалером Ордена Канади, яким нагороджують за виняткові заслуги перед канадським суспільством і людством; почесним членом Балліол-коледжу, Оксфорд. Окрім того, Робертсон Девіс отримав почесні ступені Оксфордського університету, Трініті-коледжу в Дубліні та Університету Уельсу, а також 23–х інших американських і канадських університетів. Його смерть 2 грудня 1995 року була відзначена некрологами по всьому світу, а в Канаді — національними трансляціями поминальних служб на його честь. 

Твори Робертсона Девіса перекладені на понад 17 мов.

Уперше українською його книжки виходять у видавництві Stretovych.