Розкажіть про процес роботи над рукописом.

Я намагаюся поєднувати в собі два архетипи письменниці: архітекторки та садівниці. Спершу продумую кістяк сюжету до дрібниць, створюю приблизний синопсис, щоб окреслити межі, де відбуватиметься дія, і зрозуміти, від якої точки починаємо й куди маємо прийти. А далі дозволяю дрібним сюжетним лініям вести мене саму.

Головні героїні одразу постали в моїй уяві такими справжніми та живими, що, здається, доторкнутися можна. А от із чоловічими персонажами довелося попрацювати довше. Бо такі вільні й відважні жінки, як на belle époque, самі собою вирізняються на тлі решти, а ось чоловіки в книзі мусили справді постаратися, щоб запам’ятатися. Тому я додавала їм дрібні пам’яткові риси — і у зовнішності, і в характері.

Обожнюю прописувати діалоги другорядних персонажів, навіть «картонних». Вони збагатили сцену й допомогли героям просунутися в розслідуванні. Ці розмови такі живі! У ґварі стільки смачнющих слів, які аж ніяк не пасують панам і панянкам, зате чудово вписуються в сцени в кнайпах чи шинках.

Що стало найбільшим викликом?

Не заплутатися у власному сюжеті, як би банально це не звучало. А ще — відсутність матеріалів. Наприклад, я довго вишукувала інформацію про склад цісарської поліції у Львові часів Австро-Угорщини. Або ходила на лекцію про електрифікацію Львова, щоб бодай приблизно відчути атмосферу міста, яке переходило від гасових ліхтарів до електрики.
Так, художній жанр — це не історична реконструкція, але все ж хотілося створити атмосферу, максимально близьку до часу.

Які теми вам було важливо підсвітити?

Проблему «жіночого питання». Емансипація поволі виводила жінок із тіні, але патріархальний устрій цьому опирався. Тому пані Арета в моїй книзі — профеміністка, яка використала свій посаг на відкриття власної справи й мала для свого часу дуже сміливі погляди.

Політичне питання. Галичина перебувала під гнітом імперії, й українці мали принизливе становище. Хотілося показати їхні прагнення до автономності й бажання зберегти своє — попри ціну, яку доводилося платити.

Події роману «Пані Арета і цвинтар молодиці» відбуваються у Львові на початку XX ст. Розкажіть, які зі згаданих локацій міста є для вас особливо важливими у житті?

Насправді, всі так чи інакше є для мене особливими. До прикладу, Стрийський парк, що у книзі згадується, як парк Кілінського, поруч з яким в пані Арети квіткова майстерня (до речі, теж у реальному будинку, що й досі там стоїть) — це місце мого дитинства, я дивилася на всі ці старезні скелети павільйонів, які ніхто на той час не реставрував, й вони поволі перетворювались на пил, і я гадки не мала, що це залишки неймовірних локацій після Виставки Крайовою (потужної промислової виставки), що подарувала нам електричний трамвай.

Личаківський цвинтар, де спочивають найвидатніші постаті Львова. Зараз ми приходимо туди до могили Франка, аби запалити лампадку. А колись сам Іван Якович прогулювався тими алеями, сидів коло старезних гробівців і думав про щось своє, може, навіть шукав натхнення, хоча, певно, його ніколи не бракувало. Такий невидимий звʼязок поколінь.

Театр імені Скарбека, що в наш час носить імʼя геніальної Марії Заньковецької — з підліткового віку я відвідую чи не всі нові постановки сезону.
І як колись, ми дотримуємось правил: що до театру не годиться приходити вбраним абияк, то бодай на один вечір можна уявити себе тою галицькою інтеліґенцією, яка прийшла подивитися на нових світил та їх бездоганну гру. Це також своєрідний телепорт до зовсім іншого Львова.

Якщо б книжку писала пані Арета, про що б вона була?

Про те, як відкрити власну справу, коли в тебе ніхто не вірить. Або про те, як закохатися в чоловіка, що у всьому тебе дзеркалить — і бідкатися з тим.

Які книжки стоять на ваших книжкових поличках?

До кольору — до вибору.
Тут окреме «крило» виділено під класні детективні історії, з іншої сторони — фентезі, верхню полицю займають романи, біографії, збірки віршів, але почесне місце відведене зібранню книжок «Гаррі Поттера» (колекціоную й зарубіжні, навіть якщо мови не знаю). Це моє місце сили та затишку, історія, до якої я повертаюся в усі складні для себе часи, і кожного разу знаходжу щось важливе. Цікаво спостерігати, як з твоїм дорослішання змінюється ставлення до написаного, і як пережитий досвід підсвічує нове. То ж так, я з тих людей, хто на питання: «Через стільки років?» відповім: «Завжди».

Передзамовляйте з автографом!

Усі передзамовлені книжки авторка підпише, і кожен отримає свій примірник із автографом. Передзамовлення триває до 24 вересня включно.