Сергій Жадан про «Дискурс» Соломії Павличко

Літературний процес, зазвичай, маркується появою знакових поетичних збірок або ж романів. Публікація «Сонячних кларнетів» чи «Міста» (так само як «Рекреацій» чи «Польових досліджень») ставала подією не лише для читача – так чи інакше ці твори лишались у літературному полі певними зламами, зарубками, точками переходу на якийсь інший, наступний рівень.

Із літературознавством натомість складніше. Традиційно літературознавці виступають певними обсерваторами, узагальнювачами, тими, хто бере голос після фінального свистка, озвучуючи статистику і виставляючи оцінки. Їхня рецепція зазвичай передбачає певну дистанційованість, відстороненість, незалученість у бурхливі процеси інтонування й рефлексування.

А ось історія «Дискурсу» Соломії Павличко – це історія саме точного й актуального потрапляння в болючі суспільні точки саме через академічне, суто наукове висловлювання. Вихід друком її книжки став подією, оголивши цілий ряд проблемних питань та задавнених травм, про які в українському науковому просторі до цього не говорилось. Раптом виявилось, що питання модернізації, переосмислення канонічних постатей і текстів, потребує озвучення та ревізування. Хтось був до цього готовий, для когось подібне зазіхання на «пантеон» виявилось неприпустимим.

У будь-якому разі «Дискурс» відіграв свого часу важливу й нагальну роль серйозної й грунтовної наукової провокації, що враз – переконливо й безальтернативно – розширила межі для дискусій, досліджень та продукування нових ідей і концептів.

Власне, останні чверть століття нашого письменства – це саме роки розширення зони вислову, зони пошуку, зони сумніву і утвердження. Процес, як на мене, прекрасний і цілком органічний для суспільства, що наздоганяє себе, інтенсивно надолужуючи те, що було історично змарновано та політично недоступно.

В цьому сенсі, книжка Соломії Павличко далі зберігає свою актуальність, попри те, що встигла стати частиною нової історії. Ми живемо в прискореному, спресованому часі, історія твориться просто на наших очах, тим більше цікаво й пізнавально повертатись до її вузлових переходів, до її маркерів, до її межових станів. Перечитайте цю книжку – вона далі багато чого пояснює про нашу літературу. Себто, про нас самих.