Хліб є популярним продуктом у раціоні європейців, жителів Близького Сходу й представників індійських культур.
Українське слово «хліб», найімовірніше, походить від давньогрецької назви форм для випікання ферментованого хліба, що були у вигляді конусів, — їх називали «клібанос». Від цієї назви, на думку дослідників, древні готи утворили слово «хлайфс», яке згодом перейшло в мову давніх германців, слов’ян та інших народів. У старонімецькій мові є слово «лайб», співзвучне естонському «лейб» та українському «хліб».

Хліб — це одне з головних явищ, які асоціюються з традиційною культурою українців. У нашому світогляді слово «хліб» стоїть в одному ряді з такими поняттями й цінностями, як «дім», «мати», «життя».
Він уособлює для нашого народу добробут, багатство, доброзичливість і гостинність.

Вирощування хліба було основним господарським заняттям українців із прадавніх часів. Археологи кажуть, що на землях сучасної України землеробством почали займатися ще в епоху неоліту — у 6–4 тисячолітті до н. е. Цим територіям пощастило мати родючі ґрунти і помірний клімат із достатніми дощами влітку, тому землеробство поширилося тут швидко. 68 % землі, яку українці використовують у сільському господарстві, — це чорноземи, тож на них успішно вирощували і вирощують злакові: пшеницю, жито, овес, ячмінь, просо, гречку. А хліб протягом століть був і залишається одним з основних і незмінних продуктів нашого харчування.

Хліб у житті українців і загалом слов’ян був не лише — і навіть не стільки — їжею, скільки атрибутом для проведення обрядів. Те, що наші предки постійно їли хліб, сформувало й ставлення до нього як до Божої благодаті. У народі вважалося, що людина отримує хліб від Бога і повинна споживати його як жертовну їжу.

Хліб є нашим культурним символом. У способі приготування будь-якої їжі з тіста закладена аналогія: сире тісто протиставляється печеному, як дика природа — культурі; як те, що існувало саме собою, — зробленому руками людини; як дика земля — освоєному та обробленому ґрунту. Окрім того, що хліб був нашою їжею і, як вірили українці, забезпечував життя, здоров’я, родючість і благополуччя, — упродовж тисячоліть хліб вбирав у себе всі наші уявлення про всесвіт, богів, суспільство, торгівлю, побут, мораль і красу.

Приготування хліба українці, як і всі слов’яни, сприймали як аналогію до життєвого шляху людини: розчинення тіста — це зачаття; випікання — це виношування жінкою плода; виймання хліба з печі — народження дитини; а поїдання — смерть. Таке порівняння могло з’явитися в уяві тому, що наші предки не могли бачити, а отже, і пояснити, яким чином зерно, а потім борошно і сире тісто перетворюється на хліб — так само, як не могли пояснити, як із сім’я народжується людина. А в народі вірили, що здатність рости мають тільки живі істоти.

Тоді без щоденного поїдання хліба не можна було навіть уявити існування людини. Те, що хліб був важливою, необхідною і життєдайною їжею, пояснює багато прикмет, приписів, табу, звичаїв та обрядів, які оточували процес від початку до кінця його приготування. Основним завданням усіх цих приписів, правил і заборон було отримати їжу не отруйну, смачну і поживну.

Натомість обрядовий хліб був не стільки їжею, скільки засобом для певного ритуалу. В обрядовому хлібі важив не так його смак і поживність, як зовнішній вигляд, магічні властивості й те, яким було його місце в системі традицій. А це визначалося за тим, з якими речами має взаємодіяти хліб, у яких конкретно обставинах, ситуаціях і протягом якого часу.

Ті знання про приготування хліба, що ми маємо зараз, — про те, що таке якісне борошно, які його властивості, як готувати різний обрядовий хліб і чим його прикрашати, — наші предки набували протягом дуже тривалого часу. Цей досвід передавався від батьків до дітей і таким чином дійшов до нас крізь тисячоліття. З часом, поки цей процес приготування повторювався нескінченну кількість разів і поки вдосконалювалися всі його ланки, наші предки стали сприймати хліб не лише як матеріальну цінність, а й як символічну, і, відповідно, дедалі більше дбали про те, щоб він мав особливо гарний вигляд.

Українці прагнули зробити хліб красивим, тож із часом він став окремим видом мистецтва, а його формування — творчим процесом і способом самовираження. Декоруванням хліба, особливо обрядового, селяни починають активно займатися на початку ХХ століття. На прикрашання хліба як на мистецьку практику впливає і культура міста, і розвиток самого хлібопекарського ремесла.

Колискою хлібопечення в Європейських країнах була селянська хата. Поступово воно стало окремим ремеслом, а з розвитком технологій і техніки сформувалося в цілу промислову галузь. Хліб, який готували для різних верств населення — селян, міщан, вельмож, — відрізнявся і якістю, і виглядом, і смаком. Приготування хліба для заможних швидко переймало всі європейські нововведення. А хліб, який випікали селяни, — як і спосіб приготування, і його форма, і види прикрас — зберігав у собі давні традиції. І заразом з тим — селянський хліб так само давав місце для творчості й самовираження.